Володимир Авраменко: «Я гордий, що наша компанія — частинка України, що ми також будуємо країну»

Історія більшості українських компаній показує, що кризи і випробування роблять їх сильнішими і міцнішими. Кондитерська компанія АВК не виняток. За останній складний період її власник розлучився з партнером, втратив більшу частину виробничих потужностей в Донецькому регіоні, великі експортні ринки збуту.

Але цi перешкоди не завадили Володимиру Авраменку налагодити виробництво солодощів на нових майданчиках, розширити географію зовнішніх продажів, вивести на ринок нові продукти. Засновник кондитерської імперії дуже цінує людей, що працюють з ним, і впевнений, що зі своєю командою зробить тепер уже Дніпро шоколадною столицею України.

авраменко

Володимир Авраменко
58 років
Власник кондитерської компанії АВК
Компанія заснована в 1991 р.
АВК входить до трійки найбільших кондитерсь­ких брендів в Україні та в Топ-100 кондитерських компаній світу.
Експортує продукцію більше ніж в 60 країн і планує за п’ять років зробити Дніп­ро шоколадною столицею України

— Як у вас виникла ідея організувати кондитерський бізнес? Чому саме його?
— На початку 1990-х років ми — команда друзів-однодумців — були молодими, амбітними, прагнули себе проявити. Ми керувалися необхідністю годувати дітей, зайняти своє місце в суспільстві.

Півроку ми вивчали ринок, розглядали різні варіанти і прийняли досить нестандартне рішення, особливо для того часу, — відкрити кондитерське виробництво. Багато знайомих мене не зрозуміли. Це був час, коли Союз розвалився, а Україна ще не здобула незалежність.

З огляду на це всі розуміли, що треба працювати “в коротку”, тобто торгувати. А ми вирішили зайнятися виробниц­твом. Але ми зробили це в 1991 р., коли в країні не було іноземних виробників солодощів, а українські кондитерські фабрики зупинилися. Тоді у нас, як це не смішно звучить, було 100% шоколадного ринку країни. Такого нам ніколи більше не досягти.

Ринок формувався, ми почали розуміти, що таке маркетинг, як боротися за споживача. Але я переконаний, що за книжкою бізнес не будується, потрібно вміти відчувати ринок і робити те, що ти хочеш. Ми так і робили. Тому прийшли до того, до чого прийшли.

— Ви задоволені досягнутими результатами?
— Цілком. Після всім відомих подій компанія активно відновлюється. Вважаю, що ми зробили неможливе. Тому що зберегли колектив, торгові марки, партнерів, репутацію і активно розвиваємося, пропонуючи українцям якісні та смачні солодощі. Компанія досягає великих успіхів за межами України, експортуючи продукцію.

— Які періоди були найскладнішими?
— Один знайомий мені якось сказав, що ми вправно долаємо кризові періоди, а потім наші успіхи нас “заколисують”, ми трохи заспокоюємось, стаємо менш активними.

Це як коли їдеш на машині по хорошій дорозі, можна і у віконце подивитися, і музику послухати. Але коли починається погана дорога, ти мобілізуєшся і дивишся тільки вперед. Так і з бізнесом. За 26 років компанія подолала чимало: і великі кризи, і малі, і внутрішні, і зовнішні. Кризи дають драйв і адреналін.

У такі моменти розумієш, що тільки від тебе залежить твоє майбутнє і майбутнє твоєї компанії. За рахунок внутрішніх ресурсів, команди ми навчилися мобілізуватися, приймати швидкі адекватні рішення, виходити зі складних ситуацій і рухатися вперед.

Це, напевно, найголовніший результат нашої 26-річної роботи. І я не знаю, що ще може трапитись, щоб ми зупинилися.

— І все ж, складніше було в 1990-і роки чи в 2000-і?
— Знаєте, це все одно, що порівнювати грип та перелом. У різний час були різні проблеми.

— Що мотивує вас залишатися і працювати в Україні? Чи планували виїхати з країни?
— Коли був студентом, звичайно, планував. Коли починав бізнес — планував. Було цікаво побачити світ, я ж виріс у Радянському Союзі. Але коли у мене з’явилися сім’я, усталений бізнес, колектив, коли утворилася нова держава, яку ми всією душею полюбили і в яку повірили, це бажання згасло.

Без зайвого пафосу: я гордий, що наша компанія — частинка України, що ми теж будуємо країну. Ми завжди чесно сплачували податки. В найбільш нестабільні роки люди, які працювали в АВК, були впевнені в завтрашньому дні.

Всі знали, що якщо людина працює в АВК, її родина не залишиться без коштів, якщо іншим членам сім’ї на заводі або в шахті затримають зарплату. Я хотів би, щоб цей час повернувся, в тому сенсі, щоб люди хотіли працювати на українських підприємствах, а не виїжджали на заробітки в інші країни.

— Тобто ви готові і далі працювати в Україні?
— Ми вже стали людьми світу. Їздимо у відрядження в будь-які куточки Земної кулі. Буває, що, спілкуючись з кимось за кордоном, відчуваєш, що вони навіть трохи заздрять, що ти живеш і працюєш в країні, у якої велике майбутнє.

Ми, по суті, знаходимося в нульовій точці. Я впевнений, що в Україні, де зараз один з найнижчих ВВП в світі, за п’ять-десять років буде інша ситуація. І якщо ми не зробили цей прорив за попередні 26 років, то зробимо через 5, 10, 15 років. Інших варіантів просто немає.

Ми 26 років будували цю компанію, ринок, створювали споживача. Потрібно бути послідовним і завершити розпочату справу. І давайте виведемо нашу країну на той рівень, якого вона заслуговує.

Нині нашу продукцію купують в 60 країнах. Експортний потенціал країни — це можливість заявити про себе. Англієць, голландець, китаєць, який з’їсть нашу цукерку, запитає: що таке Україна і де вона знаходиться?

Озираючись назад, розумієш, що потрібно було відразу йти широким фронтом на європейські, азіатські ринки. Але в попередні роки було комфортно, і компанія продавала продукцію в Україні й на території колишнього Союзу.

Кожні півгодини в сусідні країни відправлялася фура, завантажена солодощами. Ми стали одними з кращих на прилеглих ринках. Це нас розслабило. Але потім поставки нашої продукції заблокували в низці країн СНД. Було страшно? Так! Пережили? Пережили!

Якщо подивитися на динаміку, то в 2016 р. і в 2017 р. ми відновлюємося і ростемо щорічно, як мінімум, вдвічі.
Я нікуди не поїду, бо хочу побачити результати своєї праці тут, в Україні.

— Якою ви бачите Україну через п’ять років?
— Я займаюся виробництвом кондитерських виробів та кави.

І знаю, що роблю. Була надія, що поруч з нами і такими ж темпами рухатиметься вся країна. Але, зважаючи на специфіку і пострадянське мислення, наші політики не змогли так швидко перебудовувати країну, як це робить економіка.

Потрібно поламати всю цю “спадщину” з радянськими стандартами, менталітетом мільйонів людей. І останні десять років ситуація змінюється. Виросло нове покоління.

Такі компанії, як наша, підштовхують політиків, суспільство швидше трансформуватися. І сусіди дихають в спину. Стає зрозуміло, що потрібно рухатися дуже швидко. Іншого варіанту немає.

— Ви говорили, що плануєте зробити Дніпро шоколадною столицею України. Як?
— Коли я чую, як люблять нашого конкурента у Львові, то по-доброму заздрю. Ми прийняли локальну стратегію: за п’ять років зробити Дніпро шоколадною столицею. Там розташоване наше виробництво. Колектив підтримав, і ми почали цю роботу.

Я розумію, що за свої слова треба відповідати. Лічильник увімкнено. Залишилося чотири роки і вісім місяців. Ми зробимо це, ви побачите!

У нас багато напрацювань, які будемо реалізовувати в найближчі місяці. І я впевнений, що у нас все вийде. Це цікаво і амбітно. І головне, що всі співробітники тебе підтримують. У нас є колосальні знання і можливості.

У нас прекрасні люди! У нас народ дуже слухняний та любить працювати.

Знаєте, як я відпочиваю останнім часом? Я вдягаю білий халат, йду в цех, без супроводу, зупиняюся і прикриваю очі… А навколо мурашник: все шарудить, працюють одна, друга, третя лінії. Розумієш, що ти це створив тут, в Україні… І приходить почуття глибокого задоволення.

— Якби вам запропонували змінити минуле, що ви змінили б?
— Якби мені запропонували повернути минуле, я б чітко і уважно проаналізував свої помилки і повторив би зроблене, тільки без помилок. Але це все “якби”. На жаль, без помилок не буває. І помилки іноді вчать більшого, ніж перемоги.

Нічого я б не міняв. Кондитерка — шикарний фундаментальний напрямок з багатьох причин. Одна з головних — це те, що ми даруємо людям емоції, а людина живе емоціями.

Свого часу наші американські інвестори запропонували мені зайнятися іншим бізнесом — виробництвом морозива. Звичайно, це був новий досвід, але все ж — втрата часу. Я б краще більше тут вклав. І, озираючись назад, я б більше займався інноваціями.

— Які ще напрямки ви б хотіли реалізувати на бізнес-карті України?
— Я по натурі підприємець, тому пішов у бізнес, в який ніхто не вірив 26 років тому. І в цьому, напевно, моя сила. Коли відчув, що очолюю вже системний бізнес, зрозумів, що потрібно віддаватися цій роботі пов­ністю: і в вихідні, і у відпустцi.

І отримувати задоволення, коли бачиш успіхи, підростаючу амбітну молодь. Це класно, це зігріває і драйвить.

Було б неправильно заглушати підприємницький дух, закладений в генах. Тому за минулі 26 років у мене було кілька сплесків активності, які я реалізував. Деякі неуспішні, деякі розвиваються. Це окремі бізнеси, окремий менеджмент і програми.

Я маю на увазі Easy Pay, “софтовий” бізнес, створений десять років тому. Це також вирощування винограду в Харківській області для виробництва натурального соку.

Завдяки своїм виноградникам ми змінили рецептуру солодощів “Жувіленд”. Наша компанія однією з перших в світі додала в желейно-жувальні цукерки натуральний виноградний сік. І потім на ринку стали з’являтися європейські продукти з соком. Але ми були піонерами.

Перераховані бізнеси розвиваються окремо. Зокрема, виноградниками займається моя дружина. Я ж зосереджений на кондитерському нап­рямку, якщо буду розпорошуватися — не буде ефективності.

Алла Силивончик


Автор: Тарас Степаненко

Тарас Степаненко - публицист, исследователь и разносторонне развитый киевлянин 1993-его года рождения. В свое время, поддавшись моде на исследование НЛО и теорий заговоров Мирового Правительства, пришел к более приземленному пониманию этих терминов. Своими статьями Тарас борется с коррупцией, как опознанной, так и не вполне.

Интересные новости

Игорный клуб Париматч выводит азарт на новый уровень

Руслан Тарпан сядет на семь лет: одесский аферист получил второе уголовное дело

Вадим Сергиенко

Осиный улей Киевской ОГА: как Кличко губернатора Максима Мельничука спасал

Оставить комментарий